(наведіть мишку на зірочку, щоб прочитати пояснення; натисніть на карту, щоб розгорнути її)

Трохи про історію України - межа між степом і лісостепомДалекі пращури українців жили у північно-західній частині України з незапам’ятних часів. Займали вони близько 2/3 від нинішньої території. На півночі люд жив щасливо, серед багатих на дичину та ягоди лісів, рік та озер. Частину лісу вони викорчовували, влаштовували собі там поселення, вирощували зерно, городину, розводили худобу. Ніхто їм не заважав, ніхто не турбував. Але тим, хто жив ближче до півдня, везло менше. На південному сході нинішньої України, у степу, мандрували войовничі кочові індоіранці*. Трохи про історію України - скіфиСпочатку вони лише кочували степом і нападали хіба на прикордоння – так чинили кіммерійці, і всі індоіранські племена, що були до них*.

Та потім із Кубані надійшло ще одне індоіранське плем’я – скіфи (7 ст. до н.е.) й підкорили більшу частину теперішньої України, змушували платити данину, та ще й чинили напади і розбої.

Трохи про історію України - зовнішній вигляд скіфських воїнів
Зовнішній вигляд скіфських воїнів – взято з Вікіпедії

Приблизно одночасно зі скіфами прибули на територію нинішньої України греки й осіли на березі Чорного й Азовського морів, але вони майже не мали прямих контактів зі слов’янами, крім того, й самі потерпали від скіфських нападів. Потім зі ще дальших земель, із-за Каспію та Уралу, прийшли ще одні індоіранці, сармати, й теж окупували ці ж терени, що й скіфи, та просунулись ще далі на захід.

А з кінця 2 ст. н.е. почалося справжнє нашестя, на нашу землю полізли всі, кому не ліньки. Спершу зі Скандинавії* прибули готи, учинивши справжній переполох на північному заході, адже до цієї пори наших пращурів на тих землях ніхто не турбував. Посунули аж до Криму, витіснивши сарматів. Трохи про історію України - готи, гуни, авари, булгариАле не довго насолоджувалися вони владою, бо в 4 ст. прийшли гуни, аж десь з-під самісінького Китаю, перший народ азіатської раси на цих землях, але далеко не останній. Щоправда, посунули вони одразу на Європу, а панувати над слов’янами залишили останнє сарматське плем’я – аланів, яких вони підкорили щойно перед цим. А слідом за гунами пішло азіатське нашестя на Європу: авари, булгари, тюрки, хозари тощо, і всі через наш степ. Хто прямував одразу на захід, а хто залишався тут і дошкуляв нашим пращурам.

Дуже скоро після появи перших азіатів слов’янам теж набридло сидіти в лісах, і з середини І тис. н.е. вони починають розбрідатися хто куди. Так слов’яни розселилися до південних кордонів нинішньої України і ще далі, по Молдавії і півночі Румунії. З’явилися вони також вперше і на європейській частині Росії, на заході й півдні Європи*. Там вони змішувалися з місцевими мешканцями й утворювали нові народи.

На території сучасної України тоді мешкала купа слов’янських племен:Трохи про історію України - слов'янські племена в середині І тис. н.е. білі хорвати, дуліби, деревляни, поляни, сіверяни, тиверці, уличі. Лиш на самому сході залишались чужинці, а вся інша частина теперішньої України була під слов’янами. У цей же час три брати: Кий, Щек і Хорив і сестра їхня Либідь з племені полян заснували невеличке поселення на березі Дніпра, і назвали його на честь старшого брата Києвом. Поляни тоді були одним з найслабших та найменших племен, але через їхні землі проходили жваві торгівельні шляхи, тож держава князя Кия, Куявія*, почала досить швидко розростатися й посилювати свій вплив на сусідні племена. Поляни об’єдналися у племінний союз із деревлянами й сіверянами, й було схоже на те, що це лиш початок. Київська держава успішно розвивалася, князівські дружини ходили у військові походи на Візантію, наймогутнішу державу Європи на той час, й нерідко поверталися назад з багатою здобиччю. Проте наших пращурів приваблювали не тільки матеріальні багатства греків, а й культурні. Від них вони перейняли і їхню абетку та пристосували до власної мови, щоправда, тоді це письмо ще було невпорядкованим, кожен писав, як вважав за потрібне. Мали слов’яни і свою власну систему записування – як розповідав один з болгарських ченців Храбр, вони використовували риски й зарубки для читання й ворожіння. Проте невідомо, чи було то повноцінне письмо й чи годилося для записування будь-чого, чи слугувало тільки для певних цілей, і чи перейняли вони грецьку абетку тільки з моди, щоб здаватися культурнішими, чи їхня власна система записів чимось їх не влаштовувала.

У 882 році сталася епохальна подія – з північного заходу надійшли далекі нащадки готів, варяги, захопили Київський престол і встановили свою династію Рюриковичів, за іменем ватажка, з яким вони вийшли з рідної землі*. За час свого правління вони підкорили собі ще купу різних і слов’янських, і неслов’янських племен, і всіх їх називали Руссю, за іменем їхнього власного племені; самі ж вони продовжували правити в Києві. За Рюриковичів Русь стала одним з найпередовіших державних утворень Європи. У 988 році князь Володимир охрестив Русь і заборонив язичництво. За державне письмо прийняли болгарське, що записувалося модифікованим грецьким алфавітом*.

Трохи про історію України - доруські й руські часи
Зліва – давньослов’янський воїн, справа – давньоруська міщанка (знято в Одеському археологічному музеї)

Русь була швидше імперією, ніж державою, бо вона об’єднувала зовсім різні народи, підкорені однією княжою династією: на території нинішньої України мешкали східні слов’яни; на північ від них на землях нинішньої Білорусі – східні слов’яни й балти (їх ще називають слов’янізованими балтами); далі на північ та трохи на схід йшли східні слов’яни, фіни, невелика кількість балтів; біля Балтійського моря – західні слов’яни, і на крайній півночі до Білого моря – фіни*. А на південь від нинішньої України мешкали східні слов’яни й даки*. Тож не дивно, що як будь-яка імперія, довго вона не проіснувала. Північні землі не хотіли визнавати владу Києва і час від часу повставали проти нього. Новгородці дійшли навіть до того, що сфальсифікували історію, записавши у своїх літописах, що Кий був не князем, а перевізником, а Київ заснували аж у 9 ст., після Новгорода, тож князь Київський не має жодних прав претендувати на владу над Новгородом. До того ж ще й Рюриковичі постійно боролися за владу, і врешті решт імперія розлетілася на дрібні скалки – кожна княжа сім’я позахоплювала собі окремі князівства й поперетворювала їх на фактично самостійні держави.

Дуже скоро потому, впродовж 13 і 14 ст., землі нинішньої України були розтягнуті між різними державами. З азіатського степу одне за одним продовжували накочувати різномасті кочові азіатські орди, аж поки 1240 року татарська орда на чолі з ханом Батиєм* знищила Київ та простягла свої пазурі над частиною Русі. Трималося ще західне крило, Галицько-Волинське князівство, однак через яку сотню років і воно знесилило й було розділено між різними країнами. Більша частина земель нинішньої України опинилася під владою Литви.Трохи про історію України - Розподіл України між різними державами

Таким чином на середину другого тисячоліття нашим степом знову заволоділи кочовики, відтіснивши слов’ян далі на північ та захід. На цьому татари не зупинились, вони продовжували нападати на слов’янські поселення і грабувати їх. Люди створювали загони для самооборони, що зустрічали ворога, коли той підходив до міста. Та ті загони годилися більше для самозахисту, ефективно протистояти ворогам вони не могли. У той же час наші предки не хотіли забувати свої батьківські землі, тож об’єднувались у ватаги і йшли на південний схід на промисли за звіриною, рибою, сіллю, медом. Йшли вони, звісно, не так собі, а озброєні, небезпечно ж бо! А як траплявся по дорозі татарський загін, то вже відплачували клятим бусурманам за всю заподіяну кривду.  Трохи про історію України - Козацькі СічіЦі ватаги були значно ефективнішими для захисту від татар, бо діяли на випередження, перепиняючи окремі загони й відбиваючи їхню здобич або не даючи їм пройти далі. Тих, хто ходив на промисли, називали «уходниками», а тих, хто нападав на татар – «козаками»*. Хоча по суті це були ті ж самі люди, що в певний час почали більше вдаватися до сутичок з татарами, ніж до промислів – козацтво постало з уходництва.

Литовська влада запропонувала розмістити козаків під самісіньким носом у татар, на одному з островів на Дніпрі. Так у середині 16 ст. на о-ві Хортиця виникло постійне військове поселення, найперша козацька Січ*. Січ була військовою організацією, туди допускались тільки чоловіки, керував нею гетьман. Частина козаків мала сім’ї і жила поза межами Січі, звідки їх викликали для участі в походах. З появою Січі починається новий етап нашої історії. Січ зміцніла, козаки ходили з неї на Молдавію, Крим і турецькі володіння на Дунаї та поблизу Чорного моря. За кілька десятків років татари зруйнували Січ, та скільки їх ще було потім! Замість неї постала інша Січ, потім ще і ще.

Литовській державі було важко самотужки протистояти усім ворогам, адже з півдня на них насідали татари, а із заходу – тевтонці*, й вона створювала військові союзи з Польщею, унії. Остання з них була підписана в 1569 році й фактично об’єднала обидві держави в одну, Річ Посполиту. Якщо під владою Литви русинам (як тоді називались українці) дихалось досить вільно, то польські можновладці всіляко утискували наш народ, намагаючись його асимілювати. Нав’язувалась католицька віра, зневажалась наша мова, людей душили непомірними податками й закріпачували. Формально під польською владою були й козаки, але насправді вони не дуже на те зважали й робили, що вважали за потрібне. Та непросто їм було – треба було боронити свій народ з одного боку від татар, а з іншого – від поляків, тож шукали вони допомоги всюди, де тільки можна було. В Європі вони укладали союзи і з австрійцями, і зі шведами, і з французами, та толку з того було небагато. Нерідко вони об’єднувались і з татарами проти поляків, але не надовго. Татари боялись мати під боком сильного ворога, що козаків, що поляків. Тож вони допомагали козакам, як тільки ті самі не могли впоратись з поляками, але як лиш козаки брали над тими гору, татари домовлялись з поляками про мирову й відступали. Крім того, татари почувалися непевно в близькому сусідстві з чужим їм слов’янським світом, і звернулися за покровительством до турків, і тепер не завжди могли самі за себе вирішувати, бо були змушені оглядатися ще й на Османську імперію. Спробували було козаки навіть до турків звертатися, та все намарно.

Трохи про історію України - козаки
Козацькі воєначальники (кадр із фільму “Вогнем і мечем”)

Здається, з усіма вже перепробували укладати козаки союзи, залишалися ще лиш московити. Щоправда, останнім часом між Московією і Литвою виникали сутички, але ж та Литва просто таки упхнула русинів полякам у зуби! Ну та й не міг же православний цар не захистити своїх одновірців! Десь приблизно так міркував гетьман Богдан Хмельницький, тож у 1654 була укладена угода і з Московією. Власне, тоді такі угоди були звичним явищем, в них клялися у вічній дружбі, та як союзник чимось не влаштовував, підшукувався новий, підписувалась нова угода, а стара нехтувалась. Проте хоч і угода з Московією насправді вийшла вилами по воді писаною, та мала для України фатальне значення. По-перше, найперший варіант угоди був недоукладеним – звичайно при підписанні таких домовленостей обидві сторони мали скласти одне одному присягу, а царський посланець відмовився це зробити. Він сказав, що цар ніколи не присягає своїм підданим, але ви вірте, вірте, цар вам обіцяє всілякий захист і блага, а слово царське таке ж певне, як і написане на папері. І Богдан Хмельницький з частиною старшини прийняли ці його слова як присягу, і присягнули цареві самі. Але більша частина старшини, сама Запорізька Січ, кілька міст і навіть духівництво присягу складати відмовились. По-друге, через 5 років московити підсунули синові Богдана Хмельницького, Юрію, зовсім іншу угоду зі значно гіршими для козаків умовами, видаючи її за оригінальну, і змусили його її підписати. А по-третє, ще через 8 років московити порушили й цю угоду, уклавши за спиною козаків домовленість з поляками, яка розділила українські землі на дві частини – Право- й Лівобережну, віддавши полякам всі землі по правому берегу Дніпра.

Це фактично скасувало угоду між козаками й Московією, що проіснувала всього 13 років, проте позбавитись від московитів було нелегко. Козаки все намагалися знайти кращого союзника, але з якихось причин всі ці спроби не доводились до кінця. А московити продовжували насідати на козаків, і після чергових перемог цар вимагав від них нових угод, за якими запорожцям залишалось все менше вольнощів, а на народ накладалося все важче ярмо. Дуже скоро Московія, як і колись Польща, взяла курс на асиміляцію русинів. Тут варто згадати, що Москва була заснована в середині 12 ст. майже на околиці підвладних Рюриковичам земель*. І хоча ця династія там урвалася ще за півсотні років до підписання угоди з козаками, й до влади прийшли Романови, московські царі пам’ятали, як вони там опинилися, й забажали загарбати собі всі ті землі, де колись правили Рюриковичі. У 1721 році московський цар Петро І офіційно оголосив свою державу імперією, приліпивши до неї назву «Всеросійська» і тим прозоро натякнув, що вважає всі землі Русі своїми. Раніше всі українці звалися «русинами», але тепер, коли вже московитів почали називати «русскими», самоназва «русини» з підвладних Московії земель зникла. Козаки ніяк не ототожнювали себе з московитами, бо ж від самого початку були іншим народом, а що й раніше вони подекуди називали себе «українцями», то з часом це ім’я розповсюдилось на весь народ*. Назва ж «русини» збереглася лише на непідвладних Московії теренах.

До того всього поступово розпочався наступ на українську мову. Спочатку вилучались окремі книги, написані українською, потім Петро І заборонив друкувати україномовну літературу взагалі, а згодом заборонили навчати українською в навчальних закладах. Врешті-решт у 1775 році цариця Катерина ІІ наказала зруйнувати Січ і остаточно знищила всі козацькі вольнощі. Козаків запросили стати частиною російського війська, і хто погодився, а хто втік на Дунай і попросив у турків дозволу звести там свою Січ. Турки дозволили*, дали їм землю й волю, але поставили перед козаками одну-єдину вимогу: брати участь в турецьких військових походах. На той час якраз підвладні туркам православні греки, серби, болгари боролись за волю, і козакам ой як не хотілося воювати проти своїх одновірців. Та коли їм довелося стати проти своїх побратимів, що служили в російському війську, один з загонів не витримав і перейшов на бік росіян. За це турки зруйнували Січ, і більше вона не відродилася. А московити разом з козаками повибивали турків з багатьох їхніх володінь, звільнили придунайські землі та чорноморське узбережжя із Кримом включно. Відібрали українські землі у поляків і захопили шматок Польщі.

Трохи про історію України - розподіл України між різними державами на початку 20 ст.Той рух за незалежність, що панував тоді серед багатьох поневолених народів, захопив і українців. Нарешті й вони зрозуміли, що ніхто не допоможе їм вибороти волю, крім них самих. Скоро й нагода трапилась: в Росії повалили царя, і на українських землях утворилось кілька самостійних національних республік. Дві найбільші з них, УНР* і ЗУНР*, об’єднались в одну Українську державу. Та недовго вона проіснувала – більшу її частину захопила більшовицька Росія, а західний край знову відійшов до Польщі. Ну а подальші події всім добре відомі*: Сталін з голодоморами та репресіями, війна з Гітлером, русифікація, і раптом на тобі, несподівана воля. Потім, у 2014-му, спроба імперського реваншу, і лютий опір з нашого боку. Та ми жиємо, друзі, і продовжуємо писати нашу подальшу історію. Якою вона буде, залежатиме від нас із вами.

PS
Друзі, це був дуже-дуже стислий опис нашої історії, щоб створити для Вас загальну картину від праслов’янських часів до наших днів. Звісно, і до приходу кімерійців на наших землях відбувалось чимало цікавого, й пізніше усі описувані події мали багато нюансів та подробиць, і ще тут було дуже багато цікавих подій, які неможливо втиснути в одну статтю, але про які варто було б розповісти. І я це обов’язково зроблю, але пізніше. А поки розкажіть мені в Балачці, що з нашої історії Вас цікавить найбільше.

___________________________________________________________________________

 

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Трохи про нашу історію

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

27 Березня 2018.   Все про Україну.   Актуальність матеріалу не залежить від дати публікації, однак, якщо Ви вважаєте якусь інформацію в цій статті застарілою, будь ласка, виділіть її, натисніть Ctrl + Enter і напишіть свій варіант.

UA ES EN

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: